«Без музики життя було б помилкою»

                                                       Ф. Ніцше

В житті кожного з нас є місце для мистецтва. Воно наповнює наше життя гармонією, додає кольорових відтінків сірій буденності, навчає та робить нас кращими. Мистецтво – це мова, яку може зрозуміти кожна людина. Саме воно об’єднує всі народи світу заради однієї мети – духовного збагачення. Одним з найпрекрасніших видів мистецтва є музичне мистецтво. Музика надзвичайно майстерно відтворює емоції та почуття, які хоче передати композитор, кожна нота, кожен півтон має своє емоційне забарвлення та настрій. Вона супроводжує нас усе життя, починаючи від колискової, яку з любов’ю наспівувала нам ненька, закінчуючи похоронним маршем, що проводжає нас у останню путь… Але одного музичного таланту не достатньо для того, щоб стати відомим композитором, адже навіть найгеніальніший талант нічого не вартий, якщо не прикладати до нього ніяких зусиль. Яскравим прикладом поєднання генія та тяжкої, клопіткої праці є Йоганн Себастьян Бах. Він народився в маленькому містечку Айзенах і був шостою дитиною скрипаля Йоганна Амвросія Баха. Усі Бахи жили у гірській Тюрінгії, з початку XVI століття були флейтистами, сурмачами, органістами, скрипалями, капельмейстерами. Їх музичне обдарування передавалося з покоління в покоління. Коли Йоганну Себастьяну виповнилося п'ять, батько подарував йому скрипку. Він швидко вивчився на ній грати і музика стала невід'ємною частиною його життя. Малий скрипаль, володіючи дуже гарним голосом, співав в хорі міської школи, але щасливе дитинство скінчилося рано — коли майбутньому композитору лишень виповнилося 9 років, померла його мати, а через рік — батько. Хлопчика узяв до себе його старший брат, що був органістом у містечку. Йоганн Себастьян вступив у гімназію, а паралельно брат навчав його грі на органі та клавірі. Але одного виконання хлопчику було мало — він хотів сам творити музику. Якось йому вдалося отримати з завжди замкненої шафи нотний зошит, де у брата були записані твори знаменитих у той час композиторів. Ночами потайки він переписував його. Коли піврічна робота уже наближалася до завершення, брат застав його за цим заняттям і відібрав усе, що було зроблено. Ті безсонні години при місячному сяйві надалі згубно випливатимуть на зір Баха. У 15 років Бах починає самостійне життя — переїздить до Люнебурга, де в 1700—1703 роках навчається в школі церковних півчих. Під час навчання відвідав Гамбург і Любек — для знайомства з творчістю відомих музикантів свого часу, новою французькою музикою. До цих років належать і перші композиторські досліди Баха — твори для органа і клавіра. По закінченні навчання мрія Баха про вступ до університету не здійснилася, оскільки потрібно було заробляти гроші на прожиття. З 1703 по 1708 він служить в Веймарі, Арнштаді, Мюльхаузені. Незадоволення умовами роботи, принизливе і залежне становище змушувало композитора переїжджати з міста в місто.

Перед ним лежала дорога. З вікна карети було видно той самий одноманітний пейзаж. Дорога... Вкотре веде його до нового куточка Німеччини з міста в місто, від однієї посади до іншої: хорист у церкві, придворний скрипаль, церковний органіст, капельмейстр. Тепер на нього чекала нова служба – посада кантора у церкві святого Фоми. Він переїздить зі своєю сім’єю з провінційного Катена у велике місто Лейпциг. Давно вже тягнуло його у великий музичний центр. Він мріяв про Гамбург. Три роки тому він став у ньому відомим завдяки своїй імпровізації на органі. Та все ж йому уподобали безталанного музиканта. Так бувало з Бахом звідусіль. Гроші та модне ім’я одержувало верх над майстерністю й талантом. Так було у Веймарі, Гамбурзі, так могло статися й у Лейпцизі.

Магістрат міста прагнув влаштувати на роботу кантора у церкві святого Фоми музиканта з ім’ям та статком. Але відомий музиканти й капельмейстри відповіли відмовою. Довелось зупинитися на кандидатурі більш скромній: кантором був утверджений музикант «среднего достоинства»  – Йоганн Себастьян Бах.

О цього часу Бах вже створив свої найкращі твори і йому, зрілому композитору, наповненому нових великих ідей, знову доведеться опинитися в підкоренні у церковного начальства, стати кантором, вчителем при церковній школі, запрягти себе цією тяжкою щоденною працею, де, крім музичних знань, йог зобов’язали викладати ще й латинь! Він довго не наважувався, але вибору не було. Він уявляв собі довгі роки, сповнені великим приниженням, буденної щоденної праці, але з ні з чим незрівнянного творчого піднесення, коли він створить свої найвеличніші твори. З примусом, з болем підписав Бах присягу кантора:

«Підкорятися панам інспекторам й голові школи у всьому, що вони від імені Високоповажної ради прийматимуть…

Не виїздити з міста без дозволу пана бургомістра…

Жити скромно й стати у цьому прикладом для хлопчиків.»

Їх було 55, напівголодних, напівроздягнених хлопчиків, набраних з міської приміської бідноти. Вони жили при церкві в бруді й тісноті, й через це постійно хворіли. В місті добре знали цих «співаючих», або «жебракуючи». Вони весь час співали на похоронах, та на весіллях, ходили співати під будинками, ц не рідко просили милостиню на вулицях. Не всі з них відрізнялися музичним слухом. На похоронах кантору доводилось супроводжувати хот попереду, прибутки Баха залежали від кількості весіль та смертей.

              Також відома історія, коли в 1705 році Бах йшов пішки близько 400 км із Арнштаду в Любек, щоб послухати гру видатного органіста Дитриха Бекстехуде. У 1707 Бах одружується на своїй кузині Марії Барбарі Бах. Його творчі інтереси були зосереджені тоді, головним чином, на музиці для органа та клавіра. Найвідоміший твір тих часів — «Капріччо на від'їзд коханого брата».

Клопітка робота відомого композитора позначилася не лише на його фізичному, а й на психологічному стані. Невизнання його таланту пригнічувало Баха, але це не зупиняло генія на тернистому шляху до мрії, а навпаки підштовхувало до написання все нових і нових творів, адже Бах завжди вирізнявся своєю працьовитістю та любов’ю до мистецтва. Для геніального композитора не існувало перешкод, якщо він йшов до своєї мети.

Наш клас працює над проектом «Вічні цінності людства». Наша головна мета – закарбувати у пам’яті те, що донесли до нас наші предки, зберегти й шанувати ті цінності, без яких людство перестане жити і почне просто існувати. Кожен з нас прагне до збагачення свого внутрішнього світу шляхом пізнання світової культурної спадщини. Наш класний керівник – Подгорна Наталя Авимівна щодня допомагає у досягненні цієї мети. Завдяки їй багато хто відкрив для себе усю красу та цінність мистецтва, ознайомився з світовими музичними шедеврами, відкрив очі на прекрасне. Нещодавно ми всі разом переглянули запис концерту, який був присвячений Йоганну Себастьяну Баху. Концерт під назвою «24 години з Бахом» відбувався в Лейпцигу у 2005 році на честь 120-річча від його народження, біля церкви святого Фоми – тієї самої, де з 1723 року до самої смерті працював композитор. Ми мали змогу перенестись у ту святкову атмосферу, відчути піднесення, що подарували нам прослухані твори. Найбільш запам’ятались такі твори: «Токата і фуга ре-мінор» у виконанні духового октету, особисто я ніколи не могла уявити, що органний твір з настільки широким діапазоном можна так майстерно відтворити за допомогою духових інструментів, арію у виконанні В. Mеterrena, який має незвичний діапазон, а Жак Лусьє – сучасний французький композитор виконав декілька творів Баха у джазовій манері, це надало їм нове життя!

Але на цьому наша клопітка робота не закінчується, а навпаки тільки починається! Адже найцінніше, що є у людини це – пам’ять, а без пам’яті в людини немає ні минулого, ні теперішнього, ні майбутнього…

 Учениці 10-В кл. Кошель Марʼяна, Плохотнюк Елизавета