План

1. Вступ.

2. «Маестро з Глухова». Початкова освіта.

3. Юний  дебютант в «Оперному домі».

4. Італія. «Пан Максим володіє всіма даними…і обіцяє стати видатним творцем музики».

5. Прикрі реалії життя в Росії.

6. Закінчення життя у повній самітності та бідності.

7. Творчісь митця як настанови нащадкам.

Максим Березовський (1745-1777)

«Не покидай мене у пору старості,

Коли зменшиться сила моя,

Не лиши Ти мене,

Бо мої вороги проти мене змовлюються,

Говорячи: «Бог покинув його…»

Не віддаляйся, Боже, від мене, Боже мій, – поспіши на поміч мені!»

  Ця тиха й сумна молитва до Бога, щоб він не покинув людину тоді, коли їй, старій та немічній ,над усе потрібні душевне тепло й підтримка. Глибокий за змістом текст, який розповідає про життя і смерть, цінності людського буття, ніби перегукується зі сповненою трагізму біографією М.Березовського.

  Серед найвизначніших музикантів, якими так щедро обдарувало людство ХVIII сторіччя почесне місце належить українцеві Максиму Березовському. Доля його склалась винятково трагічно. Блискучий талант композитора, яскраво спалахнувши на мистецькому небосхилі, на довгі роки поринає у морок забуття після його ранньої й доволі загадкової смерті.

    Готуючись до виступу учні 10-В класу опрацювали багато джерел, зупинившись на статті «Максим Березовський, трагедія українського Моцарта» із книги «Україна  InCoqnita», в якій зазначено: «Біографія М.Березовського …містить чи не найбільшу кількість неясних  та заплутаних відомостей. Створенню … образу композитора… сприяла повість рос. письменника XIX ст. Нестора Кукольника «Максим Созонтович Березовський»Багато пізніших біографів композитора спирались на це джерело.

  Щодо походження композитора можна лише робити припущення: народився 16 жовтня 1745 р. у м. Глухові. Батько його, Созонт Березовський належав до небагатих дворян або ж церковнослужителів. Початкову музичну освіту отримав у Глухівській музичній школі.

  Ця славнозвісна музична  школа була заснована в 30-ті роки XVIII ст. і користувалась особливою прихильністю імператриці Єлизавети. Подалі  Березовський навчався в Київській духовній академії, де  музиці приділяли належну увагу, хоча вона вже не входила до основних предметів. Про високий рівень музичної освіти в духовній академії може свідчити й той факт, що на канікулах студенти заробляли  на своє утримання  співом кантів та вертепними виставами.

  Під час одного з виступів, Максима помітив граф Кирило Розумовський і привіз його  до Санкт-Петербурга.

  Саме в опері  Ф. Арайї «Олександр  в Індії» у 1759 р. вперше виступив дебютант Максим Березовський. Може видатись  неймовірним, що такий хлопчик виконав таку складну й віртуозну оперну партію, але в той час нерідко ставились спектаклі, в яких найстаршому  з солістів виповнилося 14 років,а середній їхній вік становив 11-12 років.

  М.Березовський був єдиним вітчизняним співаком на сцені «Оперного дому», побудованого імператором Петром III.

  Катерина ІІ, що прийшла до влади, ставилась  до музики прохолодно, що на деякий час і вплинуло на виконавську кар’єру Березовського.

В цей час він багато працює над композицією, створює хоровий концерт «Не покидай мене у пору старості».

  З книги академіка, німецького дипломата Якоба фон Штеліна, ми дізнаємось: «…что Березовський был обладающий  большим дарованием, вкусом  и искусством  в композициях церковных произведений  изящного стиля».

  Росія в ті роки давала притулок багатьом музикантам  із Західної Європи. А вітчизняні митці переважно не мали ґрунтовної фахової освіти. Тому держава оплачувала перебування талановитої молоді в кращих зарубіжних  школах та академіях.

  У 1768р. обдарованого Максима відправляють стажуватися до Італії, у  місто Болонья, у якому процвітала Філармонічна академія. Навчається у падре Джованні Мартіні, францисканського монаха, який вважався одним з найкращих музичних педагогів та теоретиків Європи.

   Згодом, скупий на похвали  падре Мартіні пише в листі до директора російських імператорських театрів І.Єлагіна: «Пан Максим володіє всіма даними для вивчення мистецтва контрапункту і обіцяє стати видатним творцем музики».                          

  У 1771р. Максим Березовський успішно склав іспит, який полягав  у написанні за короткий час досконалого твору, дотримуючись найсуворіших правил музичної науки, і отримав звання академіка музики. Його ім’я викарбуване на дошці почесних студентів Болонської академії поряд з геніальним Моцартом.

   Італійський період був найбільш щасливим і гармонійним у житті Березовського: тут вповні оцінили його талант, виконували твори, перед молодим митцем відкрилась блискуча перспектива подальшої творчої діяльності. М.Березовського в Італії підтримував граф Олексій Орлов, замовляючи йому музику та щедро розплачуючись. Ще більшим контрастом стали для нього реалії життя в Петербурзі  після повернення у 1775 р.

  В Петербурзі його зарахували до Придворної  капели «без визначеного заняття», заробляв на життя  переписуванням нот, постійно  жив в борг і  навіть не мав нового костюма, в якому міг би ходити на концерти.

  Отак жив  перший композитор Росії (пізніше музикознавців назвуть його гордістю російської музики, забуваючи, що М.Березовський – українець).                                            

  В цей період Березовський напружено працює, пише один за одним свої видатні музичні твори, але їх майже не виконують. Заздрісники й чиновники  оточили його глухою стіною, з якої йому ніколи не вибратись.

  Лише  Григорій Потьомкін подає надію на краще майбутнє композитору   – планує призначити його директором музичної академії, яку збирався відкрити в Катеринославі (нині Дніпропетровськ), але цей проект князь не зміг  реалізувати: академія - невиправдана розкіш для малоросійського краю.

  На той час єдиною розрадою Максима Березовського були розмови з українськими знаменитостями,котрі ще не забули мови  рідної землі. Після принижень у царському дворі Максим ішов до простих людей, розважав їх, співав їм  рідних українських пісень, писав хорові концерти.

  Але доведений інтригами і нестатками  до розпуки, в розквіті сил (у віці 32 роки)  Березовський закінчив життя самогубством.

  Для історії зберігся документ тих днів – доповідна записка директора імператорських театрів Івана Єлагіна, що Максима Березовського немає на що поховати, оскільки в покійного, як виявилось, не було ні копійки грошей. Директор прохав дозволу поховати його за казенний кошт.

  Існує ще одна версія щодо смерті композитора: після знищення Запорізької Січі цариця дуже різко та знахабніло почала поводитись з М.Березовським, тому він вирішив покинути Петербург і їхати додому, в Україну.

  На замовлення імператриці Максима Созонтовича по дорозі із Санкт-Петербургу в Малоросію було підступно вбито.

  Після вбивства Березовського Катерина ІІ власноручно спалила архів українського композитора-академіка Максима Созонтовича Березовського, заборонивши його твори навіки.  

Творча спадщина

Опери: «Демофонт» (лібр. П. Метастазіо, 1773, поставлена 1774 в Ліворно, Італія), «Іфігенія» (не закінчена); хорові твори: Літургія св. Іоанна Златоуста; духовні концерти: «Не отвержи мене во время старости», «Остригну сердце», «Милость и суде воспою», «Слава в вышних Богу», «Херувимская песня» та багато ін.

  Незаслужено забута в ХІХ ст., багатьма музикантами недооцінена, силоміць вилучена із української культури, перекручена свавільним словом письменників, повертається до нас творча особистість М.Березовського, як одного з найталановитіших і найтрагічніших митців на тернистому шляху української історії.