6 травня в 10-Г класі було проведено бесіду: «Мої 2 місяці війни: зміни, переживання, надії». Учні поділилися враженнями від пережитого, обговорили, хто як справляється з тривогою, розповіли, як і кому допомагали в цей складний час.

Наприкінці заходу десятикласникам було запропоновано вилити свої емоції й переживання в есе. Уривки деяких з них наводимо нижче.

«Одного ранку, я прокинулась під шум літаків від маминого дзвінка. Пізніше почула стурбований голос нашого вихователя: «Почалася війна!»

Я не могла повірити! Невже люди 21 століття нічого не навчились з історій минулих воєн? Невже їм недостатньо було пролитої невинної крові? Після цих думок не хотілося нічого.» (Тетяна Бухарєва)

«В перші дні Україну охопив відчай, але українці – це вільний народ, і саме прагнення до свободи, у єдиному пориві об’єднало людей проти сильного ворога, який думав, що війною знесилить і роз’єднає Україну, але навпаки –  змусив ставати її сильнішою щодня, щогодини, щосекунди» (Дарія Колпак)

«Усі ми замислювалися над своїм майбутнім, планували завтрашній день. Але війна не питає дозволу, вона приходить і веде за собою смерті й біду. Я  вірю, що скоро це закінчиться і ми прокинемось від страшного сну, будемо цінувати кожен момент, який до цього здавався не таким уже й важливим. Я не знаю, яким буде мій наступний день, місяць, рік.., але я точно знаю, що ми переможемо, проженемо нечисть з нашої землі, і життя вже не буде таким, як раніше, воно буде кращим!» (Анастасія Гайчук)

«В першу чергу, я хвилююся за своїх близьких. Деякі з дорогих мені людей знаходяться далеко, і від цього стає ще страшніше, адже ніколи не знаєш, що може трапитися. Це лякає. Кожного дня я заспокоюю себе тим, що до нас їх не пропустять наші Герої, наші Захисники – ЗСУ. Вони жертвують своїм життям для того, щоб ми могли спати спокійно. Це сильні, сміливі, фізично й морально стійкі люди, яких ми всі маємо поважати і яким ми маємо дякувати.» (Юлія Зеленько)

«У моєму місті велика кількість людей в’яжуть сітки для солдатів: від маленьких дітей, які намагаються хоч якось допомогти, до людей поважного віку. Коли народ повстав і зібрався разом задля знищення спільного ворога, стоїть питання життя і смерті мільйонів, немає неважливих речей. Все має значення. І кожен може зробити свій внесок у перемогу. Хтось зі зброєю в руках. Хтось на роботі. А хтось теплим словом та допомогою у потрібний момент.» (Владислава Воробйова)

«Кожен з нас дуже змінився за ці складні два місяці. Ми не помітили, як прийшла весна, не відчули прогулянок гарними вулицями. Жителі нашого міста втратили відносно небагато в порівнянні з Бучею, Ірпенем, Гостомелем, Маріуполем.

За цю війну ми побачили справжнє обличчя не тільки багатьох політиків та відомих людей, а й своїх друзів, знайомих. Ми зрозуміли, що не важливо, якою мовою спілкується людина в Україні, головне те, що вона почуває себе українцем. Український народ побачив справжнє обличчя тих, хто називав нас своїми «братами». Кожен почав цінувати не матеріальні блага, а рідних поруч, можливість поспати без сирен та прогулятися парком. Ми всі сподіваємося та віримо у скорішу перемогу України. З нами весь світ, а, отже, і перемога за нами!» (Дар’я Головань)