Проводячи захист проекту "Пам`ять серця", ми дізнались історії родин наших однокласників.

«Нещодавно Україна відзначила 70 річницю перемоги над німецько-фашистськими загарбниками. Війна не оминула і мій рід. Мої дідусі та прадідусі не стояли осторонь цих подій і боролися до кінця за щасливе майбутня та вільне життя. Про героїчне минуле моїх рідних я дізналася від батьків моєї матері та брата мого батька , які із радістю погодилися розповісти все, що знають та надали рідкісні фото тих часів.

Скавронський Іван Михайлович (1910-1998 рр.) та Точенюк Іван Тимофійович (1916-1991 рр.) – дідусі моєї мами. Перший з них був шофером в автороті, приймав участь у форсуванні річки Сиваш та нагороджений медалями «За бойові заслуги» і «За оборону Кавказу». Другий – був артилеристом-розвідником, отримав орден Червоної зірки за розкриття місця дислокації німецької танкової колонії.

Чабанюк Микола Андрійович (1918-1994) – батько мого тата. У званні сержанта був командиром взводу, залізничної бригади та брав участь у визволені Києва від німецько-фашистських загарбників, воював під Калугою. Нагороджений медалями та орденом Жовтневої революції.

Ми завжди повинні пам’ятати про наших героїв, які мужньо боролися за мир на рідній землі і наш обов’язок не забувати і передавати з покоління в покоління історію рідного краю та його героїв.

Чабанюк Тетяна»

«Війна не обійшла стороною жодну родину в тому числі і нашу.

В Другій Світовій Війні приймав участь мій прадід Момот Олексій Михайлович, який народився 16 жовтня 1925 року в селі Губівка, Компаніївського району. В 16 років відправився на фронт, де служив танкістом в 6-тій танковій гвардії. Олексій Михайлович захищав СРСР, Відень, Будапешт, Берлін та приймав участь у Радянсько-Японській війні. За своє життя отримав 3 бойові медалі та орден "Великої Вітчизняної війни".

Цінівська Яна»

«У Другій Світовій війні приймав участь мій прадід Іванов Федір Леонтійович, який народися у селищі Знам`янка, у сім’ї розкуркулених батьків.

Коли дідусю виповнилось 18 років його призвали на фронт, він приймав участь у найстрашніших битвах: Корсунь-Шевченківська операція, визволення Кіровограда.

У одній із битв дід отримав важкі поранення в обидві ноги, почала розвиватися гангрена, нашвидкуруч йому було ампутовано ногу.

В 22 роки, молодим чоловіком, без обох ніг Федір повернувся додому. Він очолив свиноферму, виростив 3-х дітей.

За своє життя отримав такі медалі та ордени: орден "Великої Вітчизняної війни", медаль Жукова..

Я пишаюсь, тим, що це мій прадід!

Іванова Ольга»

«Мабуть, не існує такої родини в Україні, яку б не оминуло пекло Другої світової війни, не виключення й моя родина. Двоє моїх прадідусів брали участь у військових діях. Один із них Гапченко Олександр Митрованович ( 1913 р.н., село Новоандріївка, Новгородківського р-ну, Кіровоградської обл.) пішов на війну у 1942 році, залишивши вдома жінку з двома доньками.

Про військові дії у яких він брав участь можна дізнатись з орденів та медалей, якими він нагороджений: ордени Червоної Зірки та Вітчизняної війни І ступеня, медалі «За визволення Варшави», «За взяття Берліна».

Інший мій прадідусь Татарин Федір Євдокимович (1920 р.н., село Плоске, Знам’янського району, Кіровоградської обл.) на початку війни працював на одному з металургійних заводів Донбасу. Під час наближення військ Вермахту обладнання заводу евакуювали на Урал, а працівники залишились. Подолавши пішки пів-України, дідусь пізньою осінню 1941 року прийшов в окуповане німцями село. За роки окупації Федір Євдокимович двічі тікав від примусового відправлення в Німеччину, після чого змушений був піти в партизанське підпілля. У 1944 році прадідусь був мобілізований до лав Червоної Армії, у складі якої він брав участь в визволенні Кенігсберга ( Калінінград), після чого отримав медаль « За визволення Кенігсберга».

Гетьманець Ольга»

«Війна… Скільки вона наробила горя, скільки забрала життів, скільки наших воїнів так і не повернулися до рідного дому у далекому 1945. Не оминула війна і нашу родину. Захищати свою Батьківщину пішли чотири моїх прадіда. На жаль, вони не дожили дотепер і про їх минуле я знаю тільки з розповіді близьких родичів.

Мій прадід Данило Порфирович пройшов Велику Вітчизняну війну з перших днів і до Великої Перемоги ,захищав на зенітній установці небо Батьківщини від німецьких літаків. Був нагороджений медалями «За відвагу» та «За оборону Москви».

Прадід Іконніков Валентин Іванович був призваний до лав Червоної армії сімнадцятирічним юнаком і про його військовий шлях я дізналася з листів, які до цього часу зберігаються в сімейному архіві. За роки служби він був нагороджений медалями «За відвагу», «За перемогу над Німеччиною», Орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня.

На превеликий жаль, про двох інших моїх прадідусів я знаю дуже мало. Сокол Пилип Йосипович пішов на війну з перших днів і закінчив її у Берліні, був нагороджений медаллю «За взяття Берліну». Про Шамшура Олександра Григоровича відомо, що його призвано в 1944 році і загинув у бою у березні 1945 року при форсуванні річки десь у Європі.

Вже пішли з життя мої прадідусі, та наша родина зберігає пам'ять про їх героїчне минуле.

Шамшур Анастасія»