Історія доводить, що відчайдушні борці за волю народжуються в найтяжчі часи. Україна за Шевченка була закріпачена, іменувалася Малоросією, а українці принижено – малоросами, хохлами, заборонялася українська мова, нищилась історична пам’ять українців. Ось у таких умовах 9 березня 1814 року народився Т.Г. Шевченко.

Цього року люди планети, свідомі величі генія, відзначали 203-тю річницю від дня народження велета українського, поета, драматурга, прозаїка, художника, громадського і політичного діяча.

Його «Кобзареві» немає ціни, як і слову, бо спочатку було Слово.

Як завше, гостре Шевченкове слово звучало під час підсумкового літературно-музичного вечора то як рокіт хвиль на розбурханому Дніпрі, коли Дмитро Верещак читав «Чигирине, Чигирине», Яна Левченко – «Чи то недоля, чи неволя», Ольга Дяченко – «Розриту могилу», «Думку», яку виконали Анастасія Донченко і Влад Балог, «Думи мої, думи мої» - учні 10-Г класу; то як сповідь, коли Ольга Петрова читала «Не гріє сонце на чужині», учні 9 класу виконували «Лілею», 11-А – «Причинну»; то як молитва, коли хор учнів 10-11-х класів виконував «Зацвіла в долині».

А в поемі «Сотник», яку надзвичайно майстерно інсценізували учні 11-Б, В класів, Шевченко розповів «у науку людям» повчальну історію ще одного раба своїх пристрастей, який занапастив своє життя, бо жив тільки для себе. Її вдало відтворив сотник (Дмитро Каракоць). А годованка Настя (Юлія Заліська) з сином сотника Петром (Олесь Поліщук) довели: кохання перемагає всі випробування.

Отже, творчість Шевченка – це святиня, якою дорожить і гордиться український народ. Його слово житиме поміж нами, гнівне і ніжне, полум’яне й міцне.