Учням 11-Б класу було запропоновано прочитати та обговорити оповідання російського письменника Володимира Мазаєва «Без любові прожити можна». Головним героєм твору є маленький хлопчик, якого виховує мати-алкоголічка. Цілими днями хлопчик сам – голодний і недоглянутий. Єдиним його другом є такий самий голодний і самотній пес, який дає хлопчику притулок у своїй будці, коли мати у пориві злості виганяє його з занедбаного будиночка ночувати на вулиці. Незважаючи ні на що, хлопчик любить маму і сподівається на теплоту і увагу з її боку. До незнайомих людей, яких іноді він бачить, хлопчик ставиться вороже. Кульмінаційним моментом оповідання стає епізод, коли хлопчик з незрозумілою навіть йому самому злістю починає жорстоко бити собаку, який покірливо і здивовано дивиться на єдину людину, до якої відчував прихильність і хотів захистити.

Це оповідання нікого не залишило байдужим. Воно привернуло увагу старшокласників до однієї з найболючіших проблем сучасності – занедбаного дитинства, трагедії існування дітей, обділених любов’ю. Один день із життя знедоленого хлопчика, описаний в оповіданні В.Мазаєва, допоміг учням зрозуміти, що відсутність любові обов’язково породжує жорстокість і ненависть до всього оточуючого. І найстрашніше те, що таке дитинство не виняток у нашому суспільстві. Саме про байдужість суспільства в цілому і окремих людей також говорили одинадцятикласники в ході обговорювання оповідання. Звичайно, змінити щось у нашому суспільстві дуже важко, але іноді ми можемо допомогти одній конкретній людині і хоча б трошки полегшити її життя.