Для чого створена людина

В вечірню пору, коли все спочине,

Як місяць ясний вигляне з-за хмари,

До мене уві сні загадка прилине,

І прийдуть знову сни, немов примари.

Маленький хлопчик і безкрає море,

Безжальні вбивці й латані вітрила,

Розумна риба – то ж по суті ворог,

Мої ж думки про інше говорили…

Старий казав, що це сестра для нього,

А згодом стала невід’ємним цілим.

Звертався із проханням він до Бога,

Хоч був рибалка мудрий та ще й вмілий.

Людина створена не для поразки,

Й здолати її сутність неможливо,

Здається, це подібне щось до казки,

Але мораль у притчі цій правдива.

Така сміливість щастя не приносить:

Самотній подвиг не приніс нічого.

Треба поїсти і поспати досить.

А завтра знову в човен і в дорогу.

Невже у світі все таке миттєве?

Для чого ж жити варто цій людині?

Для того, щоб покликання життєве

Здійснити і не бути в самотині!

У боротьбі із труднощами злими,

У людяності до всього живого,

Прожить серед людей і бути з ними

Щасливим, та й прагнути до того,

Щоб, впевнено крокуючи вперед,

В гармонії з природою зостатись.

Бо в тому полягає цей секрет,

Щоб у житті Людиною лишатись.