Щороку 22 вересня  вся наша держава відзначає День Партизанської Слави. Свято Партизанської Слави встановлено в Україні «...на підтримку ініціативи ветеранів війни та з метою всенародного вшанування подвигу партизанів і підпільників у період Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років, увічнення їхньої пам'яті...». Про це сказано в Указі Президента України «Про День партизанської слави» від 30 жовтня 2001 року N1020/2001. 

 Дорогою ціною заплатив український народ за участь у найстрашнішій за всю світову історію війні 1939-1945рр. Не щезне в пам’яті людській, не йде в забуття великий подвиг і велика трагедія нашого народу – його битва, його перемога над фашистами. Можна по-різному ставитися до Великої Вітчизняної війни, по-різному її називати, але хіба можна забути тих, хто поліг у боях, хто віддав своє життя для щастя інших. 

  6 серпня 1941 року німецькі війська захопили Олександрію і села району. Окупанти перетворили територію Олександрійського цегельного заводу в концтабір, де було вбито більше шести тисяч громадян міста і військовополонених.

В умовах жорстокого терору жителі міста і району починають боротьбу проти загарбників.

Ще до приходу окупантів у області було створено 94 партизанських загони загальною кількістю більше 3-х тисяч чоловік та 66 диверсійних груп, що налічували 270 чоловік. А 15 партизанських загонів, що налічували  близько 450 чоловік, було спрямовано в Київську, Чернігівську, Полтавську, Сумську, Дніпропетровську, Запорізьку області.

В березні 1942 року в Новій Празі відбулася партійна конференція, створено штаб партизанських загонів. Командиром партизан став Ілля Данилович Діброва, комісаром - Казимир Іванович Сабанський, який пізніше працював першим секретарем Олександрійського райкому партії.

Підпільно-диверсійні групи діяли в селах району, вони розповсюджували правду про хід війни, закликали селян до опору владі окупантів.

 В селі Войнівка діяла група під керівництвом О.Васильєва, активісти групи розповсюджували зведення Радінформбюро, на станції Користівка пробивали цистерни з пальним, псували на платформах автомобілі. Поліції вдалось викрити 6 активних членів групи. В грудні 1942 року вони були розстріляні.

 В селі Звенигородка активно діяла підпільно-диверсійна група, яка проводила диверсії. Біля села Марто-Іванівка підпільник І.Ф. Петриченко перерізав кабель лінії зв'язку, за що в жовтні 1943 року був розстріляний окупантами. Кращу вулицю села Звенигородка сьогодні названо іменем відважних братів Петриченко.

 Підпільники встановили зв'язок з партизанами, що діяли в Чорному лісі, збирали зброю та боєприпаси для партизанів. За період окупації в партизанські загони вступили більше 300 відважних патріотів.

 Восени 1943 року частини 5 Гвардійської армії 2 Українського фронту розгорнули запеклі бої за Олександрію. Після тяжких десятиденних боїв 6 грудня 1943 року Олександрія була визволена, багато воїнів проявили мужність і героїзм. Наказом Верховного Головнокомандуючого одинадцяти військовим частинам і з'єднанням присвоєно почесне звання «Олександрійських».

 Командир партизанського з'єднання І.Д. Діброва став Героєм визволення Чехословаччини. Десантований 14 вересня 1944 року в Західну Словаччину І.Д. Діброва очолив другу партизанську бригаду. 11 жовтня 1944 року в одному із боїв партизанський командир загинув. В словацькому місті Стара Тура встановлено пам'ятник герою. Радянський уряд за мужність нагородив 28 активних партизанів і учасників підпілля орденами і медалями.

 Ціною величезних жертв, понівечених доль дісталася перемога нашому народові. Задля неї воїни, підпільники, партизани, трудівники тилу пройшли тяжкий шлях випробувань, подолавши усі труднощі воєнного лихоліття.

 Ми низько схиляємо голови перед їхньою стійкістю, мужністю, вірою в перемогу. 

Лінійку підготував вихователь Лановенко Ю.В.