Ось уже і пролетів вересень, здавалося, вчора лиш було перше число, а уже ...30-те! Чому ж так швидко?.. Знаю, що цей рік для випускників промайне ще швидше, ніж попередні, що буде важко... Але, йдучи коридором гімназії, думаю про те, що скоро  казкова гімназія  скаже прощальні слова, і відведе ще "за ручки"  у доросле життя... А далі... еееееееееее..... лиш спогади, спогади про те, як на  галереї чути сміх, той радісний, щирий, безтурботний сміх, як вчитель оголошує опитування, листаючи журнал, шукає "потенціального клієнта"... і.. тут тиша, всі заховалися за книгами і чекають "вироку"... Аж ось: " Коробкін! будь ласка, до дошки!".. І клас на повні груди оголошує ті прекрасні слова: " Хуууууууууух!"...

     Розумієте, це щастя! Переживши такі моменти, впевнюєшся в тому, що шкільні роки – найкращі!.. Нам залишається насолоджуватися  цими днями, брати все! Все! До останнього... 8 місяців... а потім? 7, 6, 5, 4, 3, 2,  1 !.. і відлік останніх днів... Так мало! Варто замислитись, збагнути своє щастя...