Чудовою осінньою дниною ми вирушили до хутору з романтичною назвою Надія. Дорогою милувались широкими ланами: десь вже зібрали хліб і нива відпочивала від літньої спеки, десь важкі голови соняшників вклонялися до землі. Сухо шаруділа пожовкла кукурудза.Та раптом ми побачили зелену смугу — наче оазис серед попелясто-пожовклих нив. Садиба і парк хутора Надії, наче зелена стрічка, вплетена в русу косу, видніла там, у далечині. ЇЇ збудував собі на славу і втіху відомий український драматург — Іван Тобілевич, знаний як Карпенко-Карий.
Проста хата серед парку, де власноруч садили дерева відомі усьому світу актори та драматурги, садок, ставок із затишними альтанками. Тут легко дихається, повітря просякнуте духом родинного затишку та творчості. Тобілевич був людиною могутньої вдачі. Він згуртував славетних діячів української культури: Миколу Садовського, Панаса Саксаганського, Марка Кропивницького та Марію Заньковецьку.
Тут були написані та вперше прочитані п’єси: «Сто тисяч», «Хазяїн», «Мартин Боруля».
Убрання хати, де творив митець, просте, майже аскетичне, а у повітрі все ще можна відчути високий дух творіння, що витає у тихих кімнатах. Мрія Тобілевичів збулася.
Майже два століття тут народжувалися і творили покоління діячів культури.
І нині проходимо алеями й ми, благовійно доторкаючись до дерев, які були посаджені Кропивницьким, Заньковецькою, Тобілевичами.
Хутір Надія — батьківська хата, що як прадавня мати-земля надає сили всім нужденним, що торкаються її тілом і душею.
Тож нехай не всихає кристальне джерело, що б’ється між корінням крислатих дубів хутора Надія.
Грицаєнко Катерина (10-Б клас)
