11 квітня в 11-Г класі до ювілею видатного українця – Леся Курбаса – було проведено урок-постановку «Сценарій життя великого режисера».

Лесь Курбас належить до тих діячів української культури, творчість яких єднає в нерозривну цілість два її крила – Захід і Схід.

Він народився у Галичині. Тут робив перші кроки в театрі, тут ввібрав у себе культуру цієї землі, самовіддано служив українському театрові.

Глибоко осягнувши найкращі здобутки західноєвропейського сценічного мистецтва, Курбас не зміг у Галичині на повну силу проявити свій потужний акторський і режисерський талант. Його завжди вабила до себе Велика Україна. Він прагнув туди, де творили велети української сцени Марко Кропивницький, Микола Садовський, Іван Карпенко-Карий, Петро Саксаганський, Марія Заньковецька.

Лесь Курбас розумів потребу нового мистецтва, потребу розвитку нових театральних форм. Він шукав однодумців – митців, які б по-сучасному промовляли до свого глядача. І не дивно, що радо відгукнувся на запрошення Миколи Садовського і попри надскладну воєнну ситуацію 1916 року прибув у Київ, щоб саме там здійснювати свої реформаторські ідеї. У Києві й був заснований перший Курбасівський театр – «Молодий театр».

На повну потужність його талант розгорнувся на Слобожанщині у створеному ним театрі «Березіль». Харків не одразу прийняв Леся Курбаса, але дав змогу реалізувати визначні творчі проекти. Трагічно був обірваний тоталітарним режимом у 1933 році творчий злет театру і його творців. Повернення із забуття імені Леся Курбаса відбувалося нелегко і складно. Нині ми усвідомлюємо його неординарну роль у розвитку українського і світового мистецтва.

11-Г клас спробував обіграти постановку репетиції модерного театру. Історичні події початку ХХ століття, спогади про Курбаса і його «Березіль», а також самого Олександра Степановича, інсценізації-мініатюри створили невимушену атмосферу, перенесли присутніх назад на два століття й захопили виром подій. Завершився захід ознайомленням присутніх з історичними документами про реабілітацію імені Курбаса як політв’язня, датовані 1951 і 1954 роками. Це змусило присутніх іще раз зробити висновок про трагедію життя інтелігенції доби «Розстріляного відродження».