 |
Мене звати Юлія Валента.
Народилася я 4 жовтня 1998 року у Кіровограді. У дитинстві не задумувалася, ким буду. Але, коли почала писати, зрозуміла, що віддам усе своє життя поезії.
Першим моїм твором була забавлянка для молодшого братика Ярослава. Він погано їв, тому його треба було чимось заохочувати. Вірш допоміг. Тоді я почала писати далі й далі. Спочатку невеличкі твори, потім чотирирядкові вірші. Поступово я стала помічати кожен штрих художниці-природи. Щоб чогось навчитися, читала і читала класичну літературу. Якщо книжка подобалась, перечитувала її ще раз, знаходячи нові цікаві деталі. Так полюбилась мені книга. |
Пишу і прозою, і віршами. А головне: отримую від цього задоволення. Ніби заповнюється якась пустота в серці, вгамовується душевна спрага. Навчаюся я у 7 класі, відомого закладу Анатолія Короткова.
Промінець
Ще тиша... і за мить - у, у...
Це грає вітер на дуду.
І все тріпоче перед ним!
І знов затих...
Але порив новий приплив,
І вмить дерева похилились,
Сльозами хмароньки залились.
А на озера очі сині
Пролили плакання свої.
Іще хвилина – промінець!
Вже виглянув із небесець!
Яскраву усмішку послав,
І всіх красою обійняв.
Журавлі
Зелений гай і синю річку
Покинули вже журавлі.
І тільки пір'я невеличке
Залишили в моїм краю.
А я кричу: «Пождіть хоч трохи,
Не забирайте в нас тепло!»
Та неможливо їх сполохать,
Бо осінь вже прийшла давно!
Вже сонце світить, та не гріє,
А вітер свище та гуде.
У ріднім краї солов'їнім
Все засинає - зиму жде.
Рідний край
Золотистими полями,
Барвінковими степами,
Як в лелеки під крилом
Край наш пишний. Козаком
Місць тут пройдено немало,
Стежок стоптано багато.
Жили тут і мама, й тато,
Жив увесь козацький рід.
Коли ввечері смеркає,
Ніжна пісенька лунає.
Шепіт трав, спів солов'я –
Це для мене, як сім'я.
Мати журить у садочку,
Дівка в полі у віночку,
Похилилася верба,
До води лежить коса.
Сонне зайченя у лісі,
І гніздо на нашій стрісі.
Протікає ось Інгул,
У саду-пташиний гул.
Сонця схід і сонця захід,
І Мурка в хатині шаркіт.
«Рідне, дороге, миленьке» -
Шепче серденько маленьке!
«Кіровоградська правда», 28.09.2010
