Что и не знала я, что я - поэт,

Сорвавшимся, как брызги из фонтана,

Как искры из ракет,

Ворвавшимся, как маленькие черти,

В святилище, где сон и фимиам,

Моим стихам о юности и смерти,-

 Нечитанным стихам!

Разбросанным в пыли по магазинам

(Где их никто не брал и не берет!),

Моим стихам, как драгоценным винам,

Настанет свой черед.

Марина Цветаева

2012 рік є ювілейним для великої російської поетеси Марини Іванівни Цвєтаєвої. 8 жовтня виповнилося 120 років з Дня її народження. У 11-Г класі відбулася година спілкування, присвячена життю та творчості поетеси.

Під час заходу учні були ознайомлені із найголовнішими подіями життя, поезіями, спогадами, уривками із листів Марини Іванівни.

Цікаво було дізнатися, що після еміграції, у 1940 році, М.І.Цвєтаєва познайомилася із нашим земляком, поетом Арсенієм Тарковським, який був у неї закоханий. Дружба між ними тривала недовго: у 1941 році поетеса закінчила життя самогубством.

Останньою поезією Марини Іванівни Цвєтаєвої була відповідь на вірш Тарковського, у якому він написав про близьких людей за столом, що «накрив на шістьох». За цей стіл він «не посадив» поетесу.

— Я стол накрыл на шестерых…

Ты одного забыл — седьмого.

Невесело вам вшестером.

На лицах — дождевые струи…

Как мог ты за таким столом

Седьмого позабыть — седьмую…

Невесело твоим гостям,

Бездействует графин хрустальный.

Печально — им, печален — сам,

Непозванная — всех печальней…

Арсеній Тарковський прочитав цю поезію вперше через 42 роки після її написання. Вона стала голосом Марини Іванівни Цвєтаєвої з минулого, голосом, у якому відчувається гіркий сум та докір.