Традиційно ми віддаємо пошану видатним постатям у річницю з дня їх народження або з дня смерті. І вони залишаються для більшості просто іменами людей, які зробили великий внесок у матеріальну або духовну культуру України і якими потрібно пишатися. На жаль, саме таким для багатьох є поет-шістдесятних Василь Семенович Стус (1838 - 1985), усе доросле життя якого стало подвигом. Саме його героїчній особистості та рідкісному поетичному таланту була присвячена класна година-презентація, проведена в 11-Б класі. 

Учні були ознайомлені з епохою, яка сформувала його: воєнне й післявоєнне дитинство, голод, сумнозвісне збирання колосків... І все це - на тлі яскравих плакатів про щасливе життя радянського народу під керівництвом мудрого вождя Сталіна, радісних пісень і кінострічок. І все одно юний Стус не був ворогом системи - як і мільйони інших він був упевнений, що колись настане комунізм, і всі будуть щасливі. Протест відбувся, коли молодий поет-інтелектуал побачив, як система карає правду, національну гідність, справжнє мистецтво... Під час заходу учні 11-Б подумки пережили життєвий шлях Василя Стуса, який навіть для тих часів був занадто вже сповнений випробувань: сміливий протест під час премʼєри “Тіней забутих предків” Параджанова, нелюдські умови першого пʼятирічного увʼязнення, членство у Гельсинській групі (знав, що за цим - неминучий арешт, але інакше не міг)... І смерть за досі не виявлених до кінця обставин у карцері табору ВС-389/36-1 селища Кучино (Пермський край).

На жаль, трагічна і героїчна біографія Василя Стуса дещо відсуває його поезію на другий план. А між тим, його кандидатура розглядалася у Нобелівському комітеті на присудження премії... Тож обмежитися знанням імені поета-героя та його біографії в загальних рисах - дуже мало для українця, який вважає себе патріотом. Герої та великі люди не вмирають, якщо справа їх життя не байдужа нащадкам.