8 жовтня 10-Б клас здійснив поїздку по шевченківських місцях. Першим у маршруті було тихе затишне село Моринці з прекрасними краєвидами і чарівною природою. Побувавши у  такій місцевості, розумієш, звідки у Тараса Григоровича Шевченка скільки любові до українського села, чому його творами захоплюється весь світ.

Пройшовши вулицею, ми побачили неперевершеної краси дерев’яну капличку, що так і манила  підійти ближче.

На стінах висіли ікони із зображеннями святих, а полум’я  запаленої свічки змушувало задуматися над сенсом життя.

Екскурсовод повів нас до хати Якима Бойка, діда Тараса Григоровича, де підлога була встелена сіном. Нам розповіли про сім’ю Якима, побут її звичаї, знаряддя праці українських селян, показали скляну кулю (тогочасну праску), і розповіли як нею користуватися. Також ми дізналися про обряд випікання хліба, що його не дозволяли пекти бабкам, які одягали покійників та вагітним жінкам, а сам хліб випікали у печі на капустяному листку, тоді хліб смачніший.

Сама кімната була прикрашена вишитими рушниками та запашними травами, у лівому верхньому кутку висіли ікони, біля входу та під стелею на дерев’яних полицях стояв глечаний посуд, біля дверей – піч.

У сінях висіли різні сільськогосподарські приладдя: ціпок для молотіння зерна, ярмо для волів, бовдур (димар), жлукто(пральна машинка), рубель. Із сіней ще одні двері вели у кімнату, де зберігали зерно у великих солом’яних корзинах.

Недалеко від хати знаходиться кузня, в якій збереглося тогочасне обладнання.

Детально оглянувши кузню і хату діда, ми пішли до хати, де безпосередньо проживала сім’я Тараса до того часу, поки не втік із заслання злочинець Копій та почав шантажувати родину Шевченків. Ті згодом змушені були покинути житло і у 1809 році переїхати у село Керелівку, де свати Іван та Яким купили їм хату за 200 карбованців.

Потім ми оглянули музей, в якому були представлені твори двох майстрів: М.Палащука (картини) і П.О.Милька (вироби з дерева). Витвори мистецтва захопили всіх своєю красою, оригінальністю і різноманітністю.

Вдосталь нафотографувавшись ми поїхали у село Будище, де знаходиться літній маєток пана Енгельгарда та тисячолітні дуби, під якими писав свої прекрасні вірші Тарас Григорович, будучи панським козачком. Вони просто захопили нас своєю величчю і могутністю.

Наступне село, яке ми відвідали - Шевченкове або Керелівка. Ми йшли широкою гарною алеєю, вздовж якої ростуть чорнобривці, петунії, дзвоники, а біля входу в музей - великий кущ калини з червоними китицями. На подвір’ї - пам’ятник тринадцятилітньому Тарасу, він знаходиться на тому місці, де колись стояла хата.

У музеї нам розповіли про родину Траса Григоровича Шевченка та історію села. Дізналися, що дід Іван багато розповідав малому Тарасові про гайдамаків. Саме під впливом діда формувався його погляд на історію. Цікавою своєрідністю музею є те, що в кожній кімнаті є ярмо і нитки, що ведуть із кімнати в кімнату і ніби зображують життя поета. Нам детально розповіли про сімейні заняття Шевченків: а саме стельмахування, чумакування. Дізналися про те, що дід був шевцем і хотів навчити цьому Тараса, але… Нікого не залишило байдужим весільне вбрання сестри Катерини та стіл, за яким писав свої перші літери майбутній поет. Наступна зала повідала нам про життя Шевченка у Петербурзі та роки заслання. Всіх зацікавили фото нащадків Тараса Григоровича та  посмертна маска поета, унікальністю якої є застигла сльоза під правим оком, ніби нагадування. Детально оглянувши всі зали, ми пішли до хати Шевченків, де почули історію і ще раз впевнилися у мудрості українців. Нас зацікавило, чому поріг у кожній хаті надто високий? Виявляється тому, що кожна людина, входячи в хату нагинала голову перед образами. Потім усі спустилися до могили матері Шевченка Катерини, де вшанували пам’ять.

Так закінчилася наша подорож шевченківськими місцями. Втомлені, але наповнені духом визначних місць, повернулися до Кіровограда.