«Ці художники наповнюють фарбою пістолети і стріляють прямо на полотно!», «Якби мавпа заволоділа пензлем, вона б намалювала 

не набагато гірші картини, ніж ви тут побачите!», «Шпалери у первинній стадії обробки мають більш довершений вигляд, аніж деякі пейзажі цих так званих «враженістів»! І чому вони вважають, що комусь цікаві їх враження?»

Саме такі відгуки читали у паризьких газетах поціновувачі мистецтва після виставки картин, яка відбулась на бульварі Капуцинок у квітні 1874 року. Організували її молоді художники, творчість яких не визнавалася офіційним Салоном. Але чи міг знати репортер Леруа, який висловив свою зневагу до виставлених картин словом «impression» (враження), що саме воно стане основою терміну для нового виду мистецтва – імпресіонізм? Що лише завдяки тій «розгромній» газетній публікації його ім’я увійде в історію?

Клод Моне, Берта Морізо, Каміль Піссарро, Огюст Ренуар, Руар, Поль Сезанн, Едгар Дега – художники, чиї полотна сьогодні вважає за честь мати будь-який музей світу, взяли участь у першій виставці живопису, в основі якого були нові принципи, з якими більшість авторитетів у кращому разі просто не погоджувалися: відображаю не те, що бачу, а те, що відчуваю – передаю своє власне враження; прагну показати світ у його швидкоплинній мінливості; працюю на пленері (на відкритому повітрі), а не в майстерні, мої боги – колір і світло, світло і колір! Вони були справжніми першовідкривачами у царині мистецтва. І саме їх світ намагалися зробити зрозумілим для себе учні 10-Б на одній з класних годин