16 листопада 2018 року в 11-В класі відбулася година спілкування «І прадіди в струнах бандури живуть». Під час заходу діти згадали історичні події, коли на початку грудня 1930 року в Харківському оперному театрі відбувся З’їзд народних співців Радянської України, куди з різних областей було звезено 337 делегатів. Основним завданням З’їзду було питання активного залучення народних співців до соціалістичного будівництва, відходу від виконавських традицій і визначення нових ідеологічних приорітетів.

Ухваливши відповідні резолюції, незрячих співців під приводом поїздки на З’їзд народних співців народів Союзу Радянських Соціалістичних Республік, що мав відбутися у Москві, повантажили до ешелону і підвезли до околиць ст. Козача Лопань.

Пізно увечері кобзарів і лірників вивели з вагонів до лісосмуги, де були заздалегідь вириті траншеї. Вишикувавши незрячих кобзарів і їхніх малолітніх поводарів в одну шеренгу загін особливого відділу НКВС УСРР розпочав розстріл... Коли все було закінчено, тіла розстріляних закидали вапном і присипали землею. Музичні інструменти спалили поряд...

Учні 11-В класу зазначили, що «харківська трагедія» завдала непоправного удару по кобзарству. Вже ніколи більше не ходили й не ходять кобзарі по селах України, не співають своїх славетних дум та історичних пісень. Але знищити під корінь кобзу і бандуру Москві виявилося не до снаги. Вони повернулися до життя у ще більш удосконаленій формі. Їх рознесли українці по цілому світу. Чи не в кожному куточку незалежної української держави звучить срібний голос бандури. Тому віримо в невмирущість української пісні й думи, бо ж сказав Шевченко:

Наша пісня, наша дума,

Не вмре, не загине.

Ось де, люде, наша слава

Слава України!