11 квітня в 10-В класі була проведена тематична година до дня визволення в’язнів з німецьких концентраційних таборів.
Цю пам'ятну дату встановлено за рішенням Організації Об'єднаних Націй 11 квітня. Саме в цей день у 1945 році в'язні концтабору «Бухенвальд», довідавшись про наближення американських військ, підняли збройне повстання.
Громадяни Франції, Нідерландів, Австрії, Бельгії, Польщі та Радянського Союзу склали число у 20 мільйонів людей, що пройшли через тортури концентраційних таборів, з них 5 мільйонів - громадяни Радянського Союзу. Загальне число загиблих у німецьких таборах перевищувало близько 11 мільйонів. Серед них – сотні тисяч українців.
Учениця Сметана Марія представила відеофільм «Не було б перемоги-не було б і вас», за допомогою якого гімназисти могли оцінити масштаби трагедії, яка спіткала людство.
Також учні розглянули фрагменти з дослідження Р. Гусейнова «Плен ещё не поражение», в якій висвітлювались події тортур концентраційний таборів.
Мали можливість вшанувати загиблих хвилиноюмовчання.Сторінки минулого не треба забувати ніколи. Важкий шлях пройшло «покоління війни» - голод, тяжка, виснажлива праця та багато інших випробувань. Ті, що залишилися в живих, сьогодні згадують усі ті роки з болем. Скупа сльоза навертається на очі ветеранів. Біографії цих людей — це справжні уроки мужності для молодого покоління.
«...Люди не повинні забувати скорботні сторінки історії людства» - написала колишній в'язень фашистських концтаборів Малі Фрітцу.
Детские башмачки
Может, это не касается вас,
Но и вас однажды тронет это:
Словно взгляд раскрытых детских глаз,
Башмачки коричневого цвета.
В спаленке, в тиши часов ночных,
Подхожу к ребенку, но сначала
Останавливаюсь возле них,
Словно вдруг пылинка в глаз попала.
Чувствую дыханье у щеки.
Я гляжу. И никуда не деться.
Как прекрасны эти башмачки,
Что согреты ножками младенца.
Вам все это чуждо, может быть...
Не пристало, может быть, мужчине...
Но душа не может позабыть,
Все влечет ее к одной картине.
Там их было много – миллион
Черных, желтых, новеньких и старых.
Я с трудом сдержал невольный стон,
Мне лицо ожгло огнем пожаров.
Их следы болят в моей душе.
Я увидел туфельки – не те ли,
Что лопух топтали на меже,
А потом дремали у постели!
Вкруг меня был освенцимский прах,
Лопухи лужайку прикрывали,
Где скоты в высоких сапогах
Башмачонки детские срывали.
Башмачонки, мертвые уже,
С укоризной на меня смотрели...
Мы пошли обратно по меже.
Цвел шиповник. Жаворонки пели.
Может, это не касалось вас.
Но и вас однажды тронет это:
Словно взгляд раскрытых детских глаз,
Башмачки коричневого цвета.
Иван Скала
