25 січня – день народження  Володимира Висоцького, людини-легенди ХХ століття,  незабутнього виконавця авторької пісні, актора театра та кіно.

Сьогодні, на жаль, велика кількість молодих людей має лише приблизне уявлення про цю яскраву особистість:

А хто такий Висоцький?

Співак.

Який співак? Знаєш, скільки у нього цитат хороших ВК?

Ну тоді поет.

Класна година, проведена у 10-Б класі до річниці народження Володимира Висоцького повинна була дещо змінити в цій ситуації: учні прослухали його авторські пісні, ознайомилися з головними акторськими роботами у театрі та кіно (Гамлет, Галілей, Степан Разін, слідчий Жеглов тощо), дізналися про його людські якості та особисту долю.

Талант Висоцького порівнюють з яскравим фейєрверком, який загорівся несподіваним  гарячим полум’ям  і згас трагічно-раптово і неочікувано –  помер Володимир Висоцький у 42 роки.

За життя Висоцького на його батьківщині не була опублікована жодна його поезія – хіба що декілька пісень до популярних кінофільмів. Він не отримував нагород та престижних премій, на газетгних смугах не публікувались його інтерв’ю. Але його знали всі. Його любили. Його пісні записували прямо на концертах і розповсюджували, переписуючи з плівки на плівку. Московський театр на Таганці був чи не єдиним столичним театром, куди дійсно неможливо було купити квитки – навіть у спекулянтів за астрономічну ціну – там грав Володимир Висоцький. А представники партійної номенклатури, які наголошували на несумісності його творчості з соціалістичною ідеологією, які зривали його концерти, забороняли роботу в студіях звукозапису, не видавали закордонних віз – навіть для зустрічі з дружиною – громадянкою Франції Мариною Владі – всі вони мали пісні Володимира Висоцького у своїх домашніх фонотеках.

Сам Висоцький визначив свій жанр як «авторську пісню», тобто пісню, яку потрібно сприймати безпосередньо у виконанні автора. Це – синтез поета і актора.

Слухаючи Висоцького, ми розуміємо його як особистість, відчуваємо його ставлення до людей та їх цінностей, його ставлення до батьківщини, її минулого та теперішнього його пісні допомагають нам зрозуміти покоління, до якого він належав. Ці пісні умовно названі монологами. Всі вони, іноді печальні, іноді по-справжньому смішні, іноді філософського характеру, зібрані разом, змальовують нам картину тогочасного радянського життя,  передають слухачеві внутрішній світ його сучасника.

Ті, хто мав щастя особисто слухати Висоцького, говорять про те, як багато втрачають його пісні після запису на плівку. Адже Володимиру Висоцькому була притаманна неповторна емоційна сила, особливий магнетизм, який нікого із слухачів не залишав байдужим, ніхто не міг встояти перед його беззаперечною владою