Думка щодо межі дозволеності часто може стати причиною полеміки.Для одних - це всього лише поняття особистих можливостей, в той час як для  інших - це гранітна стіна, яка не дозволяє рухатися далі. Проте, дозволеність - це не про права, а більше про обов’язки. Вміння розуміти важливість цього поняття є основою, підґрунтям для подальших думок. Цю умовну межу досить легко втратити, схилившись до внутрішніх бажань, але саме це призводить до деморалізації людини, особи, створюючи в голові дисонанс, коли настає час аналізувати правильність власного вчинка.

У моєму розумінні дозволеність - це така собі межа, основною  ціллю якої є відгородити і забезпечити безпеку кожній думці. Доволі часто можна зіткнутися з проблемою дискримінацією оточуючих за ознакою відмінності думки, яка може призвести навіть до булінгу. Я все ж вважа, що наразі це є навіть глобальною проблемою, проблемою того, що індивідуальні думки піддаються жорсткій цензурі і таким чином розповсюджують “необмежену” владу певного режиму. Хоча всі ці прояви агресії до індивідуального погляду - це скоріше  рамка, яка встановлена самою людиною, що і визначає рівень дозволеного.Така собі ізоляція від свободного прояву думок не може бути власною проблемою, тому що саме через це і виникає розкол в суспільстві.Мораль набуває викривленого образу, так би мовити підлаштовуючись під  парадигму суспільства.

Головною проблемою вседозволеності є те, що людина втрачає можливість усвідомлювати і аргументувати свої вчинки. Безпосередньо зважаючи лише на свої власні переконання, які спираються на емоції.Взагалі втрата можливості аналізувати себе, свої вчинки і свої принципи - це є важливим етапом руйнування самих себе як особистості і навіть спотворення власної моралі.Немає чіткого визначення правильності і неправильності, але є чітке визначення цих понять всередині кожної людини і коли ця межа стерається, то таким чином і норми за якими будуються прийняття світу також втрачається. Приклад тоталітаризму є тим самим прикладом вседозволеності влади, контролю ваших сфер життя.Самі ці часи є часом так би мовити “прихованої моралі” або “з тертої моралі”, під цими словами я маю на увазі зміну сприйняття населення тих речей, які є тією самою межею, яка захищає індивідуальність від примусової колективізації думок. Все, що вважалось забороненим в демократичному суспільстві, було тісно прив’язано до влади тоталітарного режиму. Все це можна перенести і на менш глобальний лад.

Людиною нас робить усвідомлення того, що окрім “я” в суспільстві часто треба розуміти важливість і оточуючих. Якщо я знаю межу своєї дозволеності, то буду поважати і блага іншого. Іншими словами усвідомлення себе, і розуміння, що не лише вподобання мають вирішувати як ми чинимо і створюють умовну гармоні.Кона людина прагне благ, але є певна і доволі разюча різниця між справжнім благом і удаваним. В контексті даної цитати удаване благо - це неконтрольованість і жага до вседозволеності, до руйнівної вседозволеності. Тобто, вважаючи, що подібні вчинки, або рішення втамовують всі потреби певної людини - і є удаване благо, навіть обман самого себе. Щодо справжнього блага, то це саме та усвідомленість, вміння аналізувати себе з різних точок зору, уникаючи суб’єктивного аналізу. Не можу сказати впевнена чи взагалі можливо досягнути справжнього блага повністю, адже ми часто керуємося думками оточення і спираємося на ідеї інших. Життя має бути пов’язаним з постійним усвідомленням себе, адже цей термін “вседозволеності” може йти просто зі страху, пристрасті або турбот. Спираючись на неконтрольовані емоції і відбуваються неконтрольовані дії, які і спираються на вседозволеність людських почуттів. Контроль над своїм внутрішнім я є невід’ємною частиною великого механізму нашого блага, адже якщо дозволити своєму внутрішньому жаху взяти контроль над собою, то можна опинитися у пастці власних емоцій і пристрастей.

Підбиваючи підсумки можна сказати, що все ж основним етапом в становленні особистості є розуміння меж дозволеності. Виключаючи із свого життя таке поняття, можна втратити сам сенс слова “людина”. навичка аналізу і усвідомлення своїх вчинків, а також як вони можуть вплинути на інших - це вже і є основою становлення в суспільстві. Кордони дозволеності це одночасно і чітка і при цьому розмита межа, яка має яскраво розумітися в першу чергу для кожного з нас.