День української вишиванки – дуже красиве свято. Кожен, хто має вишиту сорочку, з радістю одягає її, щоб продемонструвати унікальність цього справжнього витвору мистецтва, а також помилуватися вишиванками інших. Тематична година, проведена в 11-Б класі, була присвячена короткому екскурсу в історію нашого національного одягу, та символіці, яка віками вкладалася майстринями різних регіонів України у вишивку.

В історії нашого народу були часи, коли національна вишивка допомагала українцям не зламатися, коли вона ставала символом звʼязку з рідною землею. Під час заходу учні дізналися про майстринь, які вишивали у таборах ГУЛАГу та у місцях висилки – сталінський радянський режим жорстоко розправлявся з нашими співвітчизниками на лише за їх політичні погляди, а й просто за те, що вони українці. Позбавлені волі й будь-якої інформації про рідних, елементарних побутових речей, майстрині вишивали.  Вони виривали клаптики тканини з матрасів, зі свого одягу, з тих самих клаптиків або з дротів чи мотузок  робили нитки, які якимось чином ще й фарбували. А сірники й рибʼячі кістки в їх умілих руках перетворювалися на голки. Жінки вишивали ікони зі словами молитов за дітей, які лишилися без маминого піклування. Вони вишивали квіти і птахів, які нагадували їм про рідний дім. Як правило, це були невеличкі вишиті картинки, які частіше за все не мали художньої цінності – не той матеріал, не ті умови… Але ж духовне значення цієї вишивки – безцінне. Не забуваймо про це.